12 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва розглянув клопотання слідчого та прокурора про застосування до нашого Клієнта найсуворішого запобіжного заходу – тримання під вартою.
Наш Клієнт підозрювався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом – санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої) та ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю – санкція статті передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до семи років).
Під час розгляду клопотання, прокурор наполягав на тому, що виключно тримання під вартою є єдиним і належним запобіжним заходом, що може бути застосований до підозрюваного у цій справі. Це означало б – одразу за ґрати.
Проте завдяки професійним діям та належно підготовленій позиції адвокату Олександру Паламарчуку вдалося переконати слідчого суддю у відсутності підстав для такого обмеження свободи. Суд відмовив у задоволенні клопотання про тримання під вартою разом з чим обрав найменш суворий запобіжний захід – особисте зобов’язання. В подальшому прокурор не погоджуючись з таким рішенням суду подав апеляційну скаргу, але суд апеляційної інстанції не зміг здійснити розгляд апеляційної скарги протягом двох місяців, тому застосований запобіжний захід залишився незмінним.
Цей результат вкотре доводить: грамотний та послідовний захист може суттєво вплинути на перебіг справи навіть за підозрою у вчиненні особливо тяжких злочинів.
Із повним текстом ухвали суду по цій справі можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125566670
