31 липня 2019 року слідчий суддя Ірпінського міського суду Київської області обрав безальтернативний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою Клієнта, що підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб, санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі до 15 років, або по життєво). В січні 2020 року обвинувальний акт було передано на розгляд Ірпінського міського суду Київської області де справа розглядається і по даний час.
За весь час розгляду справи переважна більшість судових засідань була присвячена розгляду клопотань прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно Клієнта. Під час кожного такого судового засідання сторона захисту наводила беззаперечні підстави та докази необґрунтованості обвинувачення та відсутності будь-яких ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що слугували підставами для продовження тримання під вартою Клієнта. Суд щоразу, не дивлячись не недоведеність прокурором підстав для продовження тримання під вартою Клієнта щоразу, грубо порушуючи норми КПК України, приймав рішення про продовження запобіжного заходу на 60 діб, але так не могло тривати вічно.
27 січня 2025 року, при черговому розгляді питання про продовження запобіжного заходу адвокатові Паламарчуку Олександру Миколайовичу вдалося переконати колегію суддів у безпідставності подальшого тримання під вартою Клієнта. Головним аргументом виступило рішення Європейського суду з прав людини ухвалене 28 листопада 2024 року у справі «Антонюк та інші проти України», у тому числі за заявою Клієнта. Європейський суд з прав людини встановив порушення:
– статей 3 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – неналежні умовами тримання під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту;
– п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – надмірна тривалість тримання під вартою та наведення національним судом підстав, які з часом стали неналежними, використання припущень у зв`язку з відсутністю будь-яких обґрунтованих підстав щодо ризиків втечі або перешкоджання правосуддю;
– ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження.
Під тиском аргументів адвоката, колегія суддів Ірпінського міського суду Київської області була змушена визнати безпідставність подальшого тримання під вартою Клієнта та звільнила останнього в залі суду, одночасно обравши більш м’якший запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Повний текст ухвали розмішено в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124694270
